Майже місяць минув з моменту, коли зупинилося стрімке зростання кількості зареєстрованих безробітних в Україні.
Офіційна статистика тримається на рівні 516 тис і навіть повільно рухається донизу.
Це не означає, що люди більше не втрачають роботу.
Однак кількість працевлаштованих цілком порівнянна з кількістю нових зареєстрованих шукачів, а це вже хороша тенденція.
У центрах зайнятості щотижня реєструються кілька тисяч осіб, стільки ж людей знаходять офіційну роботу. Пів мільйона безробітних – це чимало, особливо зважаючи на приріст 360 тис осіб за час карантину. Однак проблема масової втрати роботи через локдаун набула світових масштабів.
Про перспективи відновлення докарантинної зайнятості говорять експерти Міжнародної організації праці та локальні фахівці в усіх країнах.
Усюди схиляються до думки, що стабілізація на ринку праці та значне уповільнення темпів зростання кількості безробітних залежить у тому числі від державних механізмів підтримки роботодавців та працівників під час кризи.
Неможливо міркувати про зайнятість у відриві від загальної економічної міцності країни, підтримки бізнесу, сприяння інвестиціям у виробництво та галузевої бюджетної допомоги.
Наразі хочу розглянути питання збереження робочих місць через застосування механізмів компенсації роботодавцям. Йдеться про програму допомоги з часткового безробіття на період карантину, щоб працедавці не звільняли людей, а мали можливість виплачувати їм скорочений варіант зарплати.
На початку карантину уряд запровадив цей вид допомоги, який став дієвим механізмом протидії виходу з ринку праці.
