Згідно з статтею 52 КЗпП України для працівників установлюється 5-денний робочий тиждень із двома вихідними днями. На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва й умовами праці запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, установлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним.

 Робочим часом вважається встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого працівники за правилами внутрішнього трудового розпорядку й умовами трудового договору повинні виконувати свої трудові обов’язки. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50 КЗпП України).

Підприємства, установи, організації в праві встановлювати меншу норму тривалості робочого часу в колективному договорі. Неповний робочий час може встановлюватися як з ініціативи роботодавця, так і з ініціативи працівника за погодженням із роботодавцем.

Неповний робочий час – це режим робочого часу, який установлюється за угодою між працівником і роботодавцем (підприємством або підприємцем) у формі неповного робочого дня або неповного робочого тижня.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як під час прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень (стаття 56 КЗпП України).

Оплата праці в такому разі провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє будь-яких обмежень у трудових правах працівника (частина 3 ст. 56 КЗпП України).

Тому наймані працівники, які працюють неповний робочий час, мають право на щорічні основні відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів, мають право на додаткові відпустки за особливий характер праці, за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці.

Також дані категорії працівників мають право на соціальні виплати (лікарняні, декретні) у звичайному порядку.