Роботодавець зобов’язаний задовольнити вимоги працівника про дострокове розірвання строкового трудового договору у випадках, перелічених у:
ч. 1 ст. 39 КЗпП:
- хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
- порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору. У разі звільнення з цієї причини роботодавець зобов’язаний виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП);
ч. 1 ст. 38 КЗпП :
- переїзд на нове місце проживання;
- переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
- вступ до навчального закладу;
- неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
- вагітність;
- догляд за дитиною до досягнення нею 14 років або дитиною з інвалідністю;
- догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
- вихід на пенсію;
- прийняття на роботу за конкурсом;
- інші поважні причини. Які саме причини є поважними, у кожному конкретному випадку вирішує роботодавець.
Якщо причини, з яких працівник має намір достроково розірвати строковий трудовий договір, не вписуються у поважні, роботодавець може відмовити йому і вимагати від працівника відпрацювати встановлений у договорі строк або завершити певну роботу.
Працівник-строковик не повинен дотримуватись двотижневого строку попередження про звільнення. Він вважатиметься звільненим у день, зазначений у наказі про припинення строкового трудового договору.
